top of page

Юрій Корнюков

 

Відомий графік, член Національної спілки художників
України Юрій Костянтинович Корнюков
народився в 1952 році в Миколаєві.
Закінчивши загально-освітню школу і відслуживши
три роки в армії, вступів на графічний факультет
Українського поліграфічного інституту ім. І.Федорова
у м. Львові. Роки навчання та перебування
в найстарішому місті України, стали важливою віхою
в становленні художника.
Його викладачами були відомі майстри: В.Овчинников
і Ю.Чаришников.
Дипломна робота Корнюкова – оформлення книги
К.Станюковича «Морські розповіді» засвідчила
професійні якості художника, вміння поєднати психологію
літературного образу з його художньої трактовкою.
Після закінчення інституту співпрацює з
молдавським видавництвом «Художня література»
та створює  ілюстрації до ліричної фантастики
українського письменника В.Дрозда «Три чарівні перлини»,
серії листів, присвячених 150-річчю О.Пушкіна
«Біографія О.С.Пушкіна» (1985) і «Дуель (1985).
У 1982 році він оформлює серію ілюстрацій
до твіра С. Бранта «Корабель дурнів» (1982) -
одну з самих популярних книг у Західній Європі
епохи Відродження. Кожний його лист  розкриває
окрему різновидність людського пороку,
а разом вони складають цільну серію, об’єднану  
композиційним прийомом побудови зображення.
1987 року художник звернувся до ранніх творів М.Гоголя
«Вечори на хуторі поблизу Диканьки», "Вій" і «Миргород».
Він не ставить задачу додержуватися в точності сюжету,
а намагається створити символічний узагальнений
художній образ легенди: «Травнева ніч або утоплениця»,
«Ніч перед Різдвом. До Петербургу», «Чорт», «Вій».
Протягом 1989 року художник працює над графічними
листами до повісті А. і Б. Стругацьких «Важко бути богом»,
яка привернула  його увагу поєднанням фантастичного
сюжету з моральними проблемами сучасності.
Ілюстрації приваблюють композиційними знахідками,
створенням виразних графічних образів.
Протягом останніх двох десятиліть Корнюков активно
займається станковою графікою та живописом.
Натюрморт – один з улюблених його жанрів.
В ньому простежується особливе інтелігентне ставлення
до оточуючого світу, бажання приторкнутися
до витоків старого мистецтва у тактовному
виборі предметів, композиції, колориті, освітленні.
(«Натюрморт з білим кавником» (1989),
«Натюрморт з книгами» (1996),
«Натюрморт з апельсинами» (1997).    
Неабиякі здобутки художника і в жанрі пейзажу.
Вже в ранніх роботах позначилась особлива
живописно-графічна його манера побудована
на контрасті світлих і темних плям, що сприяє
психологічній напруженості образу природи.
«Голуб’ятня» (1985), «Чорноморка» (1989), «Ніч» (1995).
На початку нового століття художник створює
серії пейзажів «Крим», «Сімеіз», «Грушівка»
результат перебування на творчих симпозіумах.

В пейзажах «Старий Гурзуф»,  «Нічний Гурзуф», «Сімеіз»,
«Дорога на Форос» відчувається підвищений інтерес до
декоративних можливостей кольору.
А пейзажі Грушівки, що на Миколаївщині приваблюють
пошуком цілісного образу південної природи первозданної в
своїй безлюдності. Більшість графічних і живописних робіт художника
 так чи інакше пов’язані з темою часу.
Кульмінацією в розкритті цієї теми є архітектурно-пейзажні
композиції «Цей чуднуватий будинок». При майже однаковій
композиції всіх листів спостерігається зміна образу будинку в
 залежності від ускладнення характеру мислення їх автора.
Таким образним прийомом художник виводить формулу сучасного
буття де є самотність, нерозуміння, страх за майбутнє.    
Поліптих «Фундаментальна іронія» (2004-2016) є продовженням теми
буття в часовому просторі. В кожному листі виведено
образи: будинку – минулого, псевдо коня – сучасного,
вітрильника-парусника – майбутнього. В трактовці автора це
портрет нашої культури, нашого світогляду, ідеалів і моралі.
У творчості Корнюкова проявляються головні тенденції сучасного
українського мистецтва.
Він знаходиться у постійному творчому пошуку.
Твори художника змушують глядача мислити, аналізувати,
робити висновки.

                                        Кандидат мистецтвознавства  
                                                                                  Н.В. Сапак

 

 

bottom of page